десь у далеких задних кімнатах, у пекарні, як стид задля себе. Про се погане діло згадував ще Полтавець проф. Юркевич, коли не помиляємось, в брошурі „О воспитаніи“, и ёго слова підхопила одна ґазета, що ніби вони були написані, каже, навмисне для Украіни. Наші космополіти певно зросли в обрусілих семях, що того не розуміють, але то певна річ, що ніхто не назве таких стосунків в семьі гарними й нормальними. Як позаводили на Украіні великорускі народні школи, се погане сімя всівається вже в повітове міщанство, и, що гірш од усёго, и в сільский народ. Школярі з урядових великоруских народних шкіл вже гнуть себе на кацапів и панків, задерають кирпу в гору, не поважають украінскоі національности и своіх простих батьків, нехтують усім народним, кидають своі народні пісні и співають салдацкі великорускі, псують и ламають народний язик. Часто громади здають сей нікчемний продукт великорускоі, ненаціональноі школи в москалі. Ще дуже цікава річ, що наше сільске духовенство, забороняючи співати селянам колядки й щедрівки, нігде не заборонило ім співати гидких салдацких стидних пісень, бо… бо вони великорускі… А як наш народ попсує свою устну літературу, то на чому буде тогді стояти наша книжня література? Тогді певно народ, „эта естественная область украинской беллетристики“ (як каже Кіев. Телеграфъ), стане, прикинемо ми, вже зовсім „не естественною“. А нам тогді скажуть, що під нашими ногами вже нема ґрунту для літератури; або нам зостанеться звісний ламаний язик возьного в „Наталці Полтавці“. В братях Славанах, що продають себе и своі идеі в Россиі за зайву гривню грошей, ми бачимо будущий свій образ національних покручів, для котрих не шкода ні теперішнёго, ні минувшого, для котрих будуще то добрий шматок хлібця та зайва сотня карбованців в якій небудь національній шкірі, що вже й тепер трапляється бачити на Украіні.
Все лихо сталося од того, що великорущина на Украіні одягла себе в культурний колорит, а з усёго украінского здерла культурну одежу и викинула ёго на чорний двір. Вона себе обчистила, облагороднила, а нас обмужичила й опоганила. И вийшло так, що ненаціональна наука и просвіта на Украіні стала хорогвою панства, и до чого тілько доторкнеться великорущина, там зоставляє після себе панский слід, хоч би навіть все діло було в великорускій мові. Украінщина зосталася в мужичому, в простому колориті, не шляхетніє, а час од часу ще більше принижується, втрачує людске достоінство и шанобу, стає смішною. Конечно великорущина и ввійшла до нас, и стоіть у нас за помочю одних репрессалій, бо заводячи школи на Украіні, Россия не помилилась завести в школи народний украінский язик, а завела свій, великоруский. Національний елемент міг би знов спасти украінщину од приниженя й посміху, бо й з посміха люде бувають, каже народня приказка. Не поважати-меться народний язик, народня пісня, народня література, не поважати-меться и сам народ. Нам треба, не гаючи дурно часу и слів, облагороднити свою національність, поставити іі так, як вона стоіть у всіх порядних европейских а навіть неевропейских народів, не гаючи часу на те, доки вести національну літературу и язик, и чи далеко вести іі, чи недалеко, и чому доти, а не далі, а як далі, то чи добре
