громадский шар, але ще й пофарбований великорускою фарбою, з чужим инчим язиком, з инчими громадскими и літературними идеалами. Наші пани двічи пани, хоч вони того й не знають, а найбільше украінскі барині! Характер украінскоі женщини, в загалі висчий од характеру Украінця и енерґічнійший, тепер зовсім знікчемнів між нашими панами. Украінска дворянка и багата купчиха тепер чисте лихо на Украіні, щирий ворог всего украінского. Вона більше од мужчини ненавидить все украінске и цурається ёго, як чорт ладану, вигонить ёго з семьі, з дому, перекручує прислугу так само, як и польска пані. Украінска дворянка й купчиха то клерикалка, то царистка, то катковщиця, швидко може буде перероблена на кляссика и в загалі вона великороссиянка. Тип єі самий шкодливий тепер на Украіні, и ще тим більше, що женщина консервативна, має великий вплив на чоловіка и на дітей. Тілько молодше женске поколінє скидає з своіх очей ту полуду, та й то не дуже хапається. Тим то нашому дворянству трудно демократизоватись ділом, а не теорією, практикою а не розумом. А вже писателів з дворян нам трудно дождатись, бо вони не чують народнёго слова з уст матерій и не надихаються до глибини душі народним духом: вони будуть писати для Москви й Петербурга, а не для Украіни. Теж саме треба сказати про городян, про купецтво; навіть про молодше поколінє духовенства.
Між нашим панством и народом стіною стоіть великорущина: панство й народ то дві національности на Украіні, або трохи не дві. Зійтись ім у нас труднійше, ніж де инде. Дуже наівно вимовились молоді наші священики на моє питанє, на що вони розмовляють з селянами по великоруски и говорять проповіди в церкві московским язиком. „А для того, щоб мужики лучче нас слухали и боялись, бо, як говориш до мужика по мужичи, то він стає за пане-брата,“ одказали мені молоді священики. Правда випливає тут, як олива на воді: великорущина то сила, котрою можна трохи налякати народ и легче загнати ёго в ярмо, а проста мова все-таки якось трохи рівняє мужиків з панами. Все таки з рідною мовою чоловік здається не такий далекий и чужий. Менче різні, більше буде прихильности. Чи не для того, щоб мужики більше боялись, и наше дворянство так ухопилось до великорущини?
Гірше од усёго, що великорущина, пожераючи украінщину, часто вносить в украінску семю великий нелад, велику деморалізацию. В дворянстві и в висчому купецтві, де вже зовсім запанувала великорущина, там того не буває, бо батьки й діти там уже одним московским миром мазані. Але в низчому купецтві, в міщанстві, в сільскому духовенстві великорущина робить велику моральну пакость. Де тілько молодше поколінє семьі вхопило трохи великорущини чи в школі, чи по-за школою, а старше поколінє ще зостається національним, там діти часто соромляться батьків. Де тілько батько-мати, дядьки й тітки не вміють говорити по московски, а сини, дочки, небожі й небоги трошки вміють штокати, там діти стидаються батьків, як простих, старосвітских людей, хоч би наука дітей була лише в тому, що вони вміють тілько закидати по великоруски. В таких семях часто трафляється, що при високих гостях, що вміють уже штокати, діти ховають батьків и родичів
