И ось через кілька днів заводить Рися розмову з Семеном про Джура.
— „Скажи, Сеню, правду: як ти вважаєш Джура? які у ёго засади? що він за чоловік?“
— „Правду!.. гм! а не розсердишся?“
— „Ні!“
— „Таж ёго любиш!“
— „Так що-ж, що люблю! Хиба не можна слухать правди про того, кого любиш!“
— „Можна… та, бач, моя правда не вподобається тобі… крута дуже.“
— „Дарма, говори!“
Жук подивився на сестру: лице Рисі и погляд були звичайно спокійні.
— „Ну, слухай,“ сказав Жук… „По моёму Джур — перш усего великий еґоіст; далі „космополіт“, політичних засад у ёго не було й нема… гроші — ёго світоч; він пробереться в „люде“; буде колись багатим; буде лічить — та збирать гроші…“
— „Тай годі?“ спитала журливо Рися.
— „Тай годі!.. чого ж ще тобі? ти чого б хотіла од ёго? може думаєш, що він чоловік-громадянин, що у ёго єсть громадска користь?… ні!..“
Рися ще більш замислилась…
— „Чом же ти мені давнійше про се не сказав?“ спитала вона брата, трохи помовчавши.
— „Хиба ти мене питала про се? Я бачив, що ти так закохана в Джура, що у тебе нема и в світі нічого над Джуром…“
— „Се правда… я так думала.“
— „А тепер думаєш так?“
— „Ні!“
— „А любиш ёго й тепер?“
— „Люблю.“
— „И пішла, б за ёго?“
Рися задумалась.
— „Що ж мовчиш, Рисю?“
— „Що?.. не скажу тобі навірно, чи пішла б, чи ні… Я ёго люблю; але одружиться з ним… треба подумать ще…“
Жук обняв Рисю. — „Ну, коли так, Рисю,“ сказав він, „так тепер я тобі скажу, що ти не будеш за Джуром…“
— „Чому?“
— „Тому, що він тобі не пара, ти вже не любиш ёго.“
