шов піп; почав текстами доводить користь школи. Громадяне мовчки ковиряли ціпками землю.
— „Дякуємо начальству за ёго ласку, що не забуває про нас; але коли нам потрібна буде школа, так ми іі й самі заведемо без начальства,“ сказав Косаренко.
— „Як, як?“ перебив ёго Гуж. „Без начальства, так се ти против начальства! се ти бунтуєш! Я тебе за се в тюрму, стара собако!“
— „Як же я бунтую?“
— „Мовчи!“ крикнув Гуж. — Косаренко подався назад, насунув шапку и поплентався до дому. З ёго проводу стали и другі розходиться.
— „Се справдешний бунт!“ підбивав Гужа Хмара. „Гляньте! усі розійшлись: як вони сміли розходиться?“
Довго ще бились Гуж и Хмара и поіхали назад з нічим; громада не дала приговора на школу.
— „Се все так Жук строіть,“ сказав ідучи Хмара Гужові.
— „Чи правда?“
— „Побий мене святий хрест, коли брешу! се все він на пакость земству и начальству… бунтує народ… звістно, він недовірок: в Бога не вірує, начальства не признає… нігіліст.“
— „Еге! ге!.. так он воно що! Ну коли так, то се річ друга; треба ёму втерти носа, треба ёго підборкать.“
— „А чи знаєте ще те, що Жука до всего підстроює отой Віренко?“
— „Се той Сибирець, що недавно вернули ёго з Сибири?“
— „Еге!“
— „Цитьте ж — се не переливки! Тут діло не просте: то-то я бачу, що Куличане піднимаються на диби… аж бач, воно що!.. Не даром же вони против апостолів таке несли… бач, каже, з апостолів нема користи: нам треба шевців та ковалів, а не апостолів… бач! Тривайте ж!.. так воно не буде! Отакі то греблі рвуть… Поганяй ти, диявол! швидче!“ гукнув Гуж на погонича.
(Дальше буде.)
