— „Воля начальства! коли треба, нехай заводить, а про нас байдуже,“ обізвався старий Косаренко.
— „Треба, щоб ви дали хату на школу.“
— „Де ж ми візьмемо іі? у нас зайвоі хати нема.“
— „Вибудуйте!“
— „Ні з чого и нікому; у нас майстрів нема… та й спроміжности — Бог дасть!“
— „Так як же?“ питає Гуж.
— „Хто ёго знає як — я не знаю як!… нехай громада говорить. — Громадяне! говоріть!“ обізвався Косаренко.
— „Говоріть, діду, ви, а ми за вами!“
— „Хиба мені в тій школі вчиться?.. про мене — байдуже, мені іі не треба! А коли начальство хоче, так се ёго воля, нехай заводить, нехай будує… ёго воля!“
— „Дурні ви! ось слухайте, що я скажу.“ И Гуж принявся розповідать, яка користь буде з школи. Громада слухала и мовчала.
„Ну, що ж! зрозуміли?“ питає Гуж.
— „Та, поздоров Боже вас! зрозуміли усе добре: виходить велика користь: дай хату на школу, дай хату учителеві, дай харчі, заплати сторожу, дай топливо, усе дай, та дай.“
— „За те діти ваші вчити-муться,“ вмішався Хмара.
— „А чому вони вчити-муться там?“
— „Читать, писать, апостола читать в церкві.“
— „Овва, велика користь! апостола у нас и дячок добре читає, а хто хоче — той и в священика вивчиться читать апостола; та й що нам з того апостола… коли усі будемо читать, так нікому буде й слухать…“
— „Чого ж би ти хотів?“
— „Е! чого б я хотів? я б хотів, щоб навчали хлопця чоботи шить, сокиру насталить, оскард загартовать, лушню зробить — от, що б я хотів! А то апостола читать.. у дяка хліб одбивать… такоі школи нам не треба…“
— „Не треба… не треба!“ гукнула разом громада. „Он у Бучівцях — покіль не було школи, люде були сяк-так, а як завели школу та навчились читать апостола, зовсім люде подурнійшали.“
— „Що з дурними говорить? приказать ім, тай годі!“ сказав Хмара.
— „Не можна приказувать, треба пересвідчить,“ одповів Гуж и послав до попа, зовучи щоб прийшов „убіждать“ громаду. Прий-
