|
Чаруй, старий! Як потекуть 1870. Данило Млака. |
Бовкун й Бовкуниха слухали куму мов води в рот набравши. Вони не зразу й зрозуміли, що воно за притча. „А де-ж Одарка?“ спитав з дивовижею трохи згодя Бовкун, а Бовкуниха и кочергу з рук випустила.
— „Як де?“ питала дивуючись в свою чергу кума. „Хиба нема? вона-ж пішла до дому.“
— „Та що се ти, кумо! чи не жартуєш часом? де-ж би дівка ділась, коли-б пішла?“
— „Цур ім таким жартам! Єйже Богу пішла до дому, та се мабуть ви жартуєте,“ говорила кума.
— „Як бачу: погані жарти…“ озвався Бовкун. „Що-ж отсе таке жінко? га? Як ти мислиш?“
— „Ой чоловіче! Я й ума не приберу, шо воно таке! Отсе так! от тобі й вінкоплетини!.. Ой горенько-ж моє! Де-ж вона ділась? Боже-ж мій милосердний! де вона? певно звірі розірвали…“ и Бовкуниха заголосила наче по мертвому.
— „Цить! ще наплачешся й послі; треба думать: що отсе воно и як?“ говорив Бовкун.
— „Ох! думай вже ти, чоловіче! я не здужаю й думать!… Боже-ж мій милий!“
