Сторінка:Привезено зїлля з трох гір на весїлля.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Олекса К—ич.

 
Пропала в снї.
 

І чом ти сниш ся все менї?

Мов нескінчений твір штуки, що і в снї томить різьбаря — так і ти мучиш мою душу. Прийдеш і станеш наді мною і своїми голубими очима глядиш — палиш моє серце.

Аж стогну і буджу ся умучений, мов би ішов в спецї сонця несучи камінє.

І чом ти сниш ся все менї, колись кохана — Марійко моя?!

 

 

Немов ростина, що хилить свої віти від дощу до долу, а засьвітить сонце і вона підносить їх і своїм личком дивить ся на него, так і моя душа палала коханнєм до тебе.

Мов птицї у вирій, мої думки летїли до тебе — гарні, срібнопері, а від тебе слали ся ластівки менї у привіт!

Ще десь нинї, як виджу, мати пригортає свою дитину і пестить і гладить і жартує з нею — ще десь нинї заслонюю очи — бо видить ся менї, се ти прий­шла, тому рік, до мене тай ведеш зі мною розмову.

Ще десь нинї, як бачу, уступає темрява, а сонце сходить і все золотить, ще десь нинї видаєть ся менї, що се ти приходиш і руку свою на рамя менї кла­деш. Ти сьвята, невинна і чиста — колись моя!

***

Гай, гай! Минув ся рік! А зі щирих твоїх слів єще ширійша зродила ся зрада, із ясних мрій єще яснїйші болї у мойому серцї, із твоїх червоних уст десь кровю облилось моє серце! Бо й купала ти мене у мріях — в жалях утопила!

І виджу десь нинї — виджу — не вірю — а ба­чу десь нинї: як колись я лиш руку простягнув, а ти вже й була; — так нинї і кличу і руку, дві, простягаю і підходжу і знов простягаю і кличу — кличу — а те­бе як немає, — так немає, — нема! І десь летять думки мої — мов пташки — за тобою в погоню — і немає, немає тебе!

13