Сторінка:Проблеми історичної географії України. 1991.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

нава (де відбувались переговори з польськими князями в 1266 і 1268 рр.ї. Чернечеськ (ототожнюваний з Чернятином поблизу Тернави[1]) та Сутейськ (згаданий вперше під 1097 р., ло­калізований у районі с. Сонцяска). Західна межа Червенської землі найважча для локалізації[2]. Перелічені вище пункти нале­жали до Червенської волості. Щодо Щебрешина, то це місто мог­ло бути засноване белзькими князями в XIV ст. на захопленій, купленій або обміняній території. Крайньою південно-західною фортецею Червенської волості був Любачів. Любачів відомий з XIII ст., пізніше був центром повіту Белзького князівства.

Південна границя Волині проходила вздовж кордонів Галицької землі. Природною межею обох земель був вододіл басейнів Прип’яті і Західного Бугу з басейнами Дністра та Сану. Довге суперництво галицьких та волинських князів до середини XII ст. часто змінювало цю границю в той чи інший бік. Суперництво це розпочалось у 1087 р., коли волинський князь Ярополк Ізяславич, повертаючись з-під Звенигорода, був убитий своїм дружинником Нерадцем. Вбивця знайшов притулок у Перемишлі, через що пізніше Ростиславичів звинуватили в організації цього вбивства. Під час боротьби за Київ у 1150 — 1151 рр. галицький князь Володимирко Володаревич за­хопив Бужеськ, Шумськ, Тихомль, Вигошів, Гнойницю. В 1152 р. після перемоги Ізяслава Мстиславича захоплені міста треба було повертати. На тій підставі, що великий князь послав туди своїх посадників, П. Толочко зробив висновок, ніби вони належали до Києва[3]. Це навряд чи вірно. Зайнявши Київ, Ізяслав Мстиславич залишався сюзереном Волині, як пізніше його син Мстислав. Якби ці міста належали до Києва, то союзнику Юрія Долгорукого не було сенсу займати їх своїми урядниками, щоб потім уступати, тоді як у випадку перемоги Юрія він міг розраховувати на включення цих міст у склад галицької території.

Південна межа Белзької волості розпочиналась від верхньої течії річок Любачівка і Рать. Центр волості Белз згаданий вперше під 1030 р., археологічно засвідчений з VI ст. Знахідки арабських і візантійських монет X ст., потужні укріплення міста, прикритого заплавами річок, свідчать про важливе значення Белза[4].

Друге значне місто волості — Бужеськ (Буськ) згадується вперше під 1097 р. Місто теж було розташоване на неприступному місці, прикритому заболоченими заплавами Полтви, Солотвини, Рокитної, Рудної і Молдови. Збереглись два городища з матеріалами X — XIII ст.[5] Галицький князь Володимирко Володаревич у 1151 р. посадив тут на короткий час Володимира Андрійовича, який зрадив волинських князів. Близько 1161 — 1168 рр. тут сидів васал волинських князів Ярополк Ізяславич. Невідомо, як пізніше місто потрапило до галицьких князів, бо в 1173 р. Володимир Ярославич обіцяв віддати його белзькому князю. Можливо, що Бужеськ віддано Ярославу Осмомислу за допомогу в боротьбі за Київ волинським

  1. ↑ Див. : Укр. іст.-геогр. зб. — 1971. — Вип. 1. — С. 81.
  2. ↑ Хрусцевич Г. К. Вказ. праця. — С. 89; Ісаєвич Я. Д. Вказ. праця. — С. 81 — 82.
  3. ↑ Толочко П. П. Киевская земля... — С. 11.
  4. ↑ Часковський Л. Княжий Белз // Зап. НТШ. — Т. 154. — С. 15 — 31; Нові археологічні набутки // Там же. — С. 261; Петегирич В. М. Раскопки в древнем Белзе // АО за 1974. - М., 1975. — С. 337.
  5. ↑ Раппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель X — XV вв. — Л., 1967. — С. 40 — 42.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Проблеми_історичної_географії_України._1991.pdf/16&oldid=247403