дів його посадник Вишко[1]. З того часу волинські князі намагались утримати за собою пороські волості. В кінці XII ст. це робив Роман Мстиславич, а в 1230-х роках — його син Данило, який потім передав Торчеськ своїм васалам — синам Мстислава Удатного.
Від Тихомля межа заслонялась Погоринським вузлом оборони, центром якого був Ізяслав-Волинський, згаданий вперше під 1240 р. Матеріали городища та курганний могильник датують початок міста першою половиною XI ст. Під 1152 р..вперше згадується місто Гнойниця, що знаходилось у верхній течії Горині. В 2957 — 1969 рр. біля с. Городища Шепетівського району Хмельницької області експедиція на чолі з М. Каргером досліджувала величезне городище, оточене трьома лініями валів та ровів, із слідами ремісничої та торговельної діяльності. М. Каргер ототожнював його з Ізяславлем[2]. Але в районі м. Ізяслава є городище з могильником давньоруського часу. Вважаємо, що в с. Городище знайдено сліди Гнойниці, яка загинула в 1241 р. під час монгольської навали.
Цей район був укріплений Данилом Романовичем, коли він ще був волинським князем. Під 1240 р. вперше згадано Кам’янець, який І. Крип’якевич локалізував на притоці Горині р. Цвітосі поблизу Ізяслава[3]. Заложені Данилом міста Данилів (згаданий під 1260 р.) та Стіжок (під 1227 р.) прикривали підступи до Шумська. Обидві фортеці були розташовані поблизу с. Стіжок Шумського району на високих горбах. Обороняли південну границю і замки, сліди яких знайдено біля Почаєва (Новий Тараж) Кременецького району та Борщівки Лановецького району Тернопільської області.
На межах вододілу басейнів Прип’яті, Дніпра, Південного Бугу та Дністра, між Київською, Галицькою та Волинською землями, лежала так звана Болохівська земля, яка граничила з половецьким степом. Це була густо заселена територія. Населення, судячи з археологічного матеріалу, було нащадками древлян, полян і, напевно, уличів. Протягом X — XII ст. болохівськими містами володів Київ, одне з міст — Полоний (нині Полонне Хмельницької області) — належало київській Десятинній церкві. З середини XII ст. на Болохівську землю стали претендувати галицькі та волинські князі. Гадаємо, що, ставши господарем Київської землі, Роман Мстиславич передав ці землі під управління свого соратника луцького князя Інгваря Ярославича. Східноволинські князі зуміли утримати ці землі в складних умовах першої третини XIII ст. Під 1234 р. згадується один з цих князів, Борис[4], можливо, брат або син Ярослава Інгваревича[5]. На нашу думку, решта болохівських князів теж належали до нащадків Інгваря Ярославича.
Проблема болохівських князів викликала дискусію ще в минулому столітті. їх вважали туземними князями на зразок
- ↑ ПСРА. — Т. 2. — Стб. 519.
- ↑ Каргер М. К. Древнерусский город Изяславль в свете археологических исследований 1957 — 1964 гг. // Тр. докл. сов. делегации на междунар. конгр. слав, археологии в Варшаве. — С. 39 — 41.
- ↑ Крип’якевич І. П. Вказ. праця. — С. 25.
- ↑ ПСРА. — Т. 2. — Стб. 774.
- ↑ Рапов О. М. Княжеские владения на Руси в X — первой половине XIII в. — М., 1977. — С. 196.
