(відоме з 1112 р.), Новогрудок (1212), Турійськ на Німані (1253), Волковиськ (1252), Слонім (1253).
Волинська земля поділялась на волості, які періодично були князівськими уділами. Границі волостей (Володимирської, Луцької, Дорогобузької, Пересопницької, Белзької, Шумської, Червенської, Холмської, Берестейської, Дорогичинськоїі, ймовірно, Городенської та Болохівської) визначити ще важче. Найбільш вдалі спроби належать І. П. Крип’якевичу[1]. На його думку, межі Володимирської волості приблизно збігались з межами Володимирського повіту початку XVII ст.
Сюзереном Волині був володимирський князь. По смерті Мстислава Ізяславича в 1170 р. сюзереном Волині став луцький князь Ярослав Ізяславич. По його смерті східна частина Волині була розділена між його синами. До 1198 р. Роман Мстиславич знову об’єднав всі волинські землі. Періодично сюзереном Волині був луцький князь Інгварь Ярославин. Об’єднання Волинської і Галицької земель Романом Мстиславичем та Данилом Романовичем практично не вплинуло на межі Волинської землі та її устрій, а лише посилило обидві землі.
- ↑ Крип'якевич I. П. Вказ. праця. — С. 21 — 29.
