Далі границя йшла десь в районі боліт у середній течії рік Стохід і Тур’я. Крайньою північною точкою в цьому районі був Каменець, згаданий під 1196 р. З тексту літопису видно, що згадка не відноситься до Кам’янця на Горині чи до Кам’янця на Лісній, заснованого в 1276 р. Це, ймовірно, Камінь-Каширський, розташований на р. Цирі, притоці Прип’яті[1]. Городище тут не збереглось. У середній течії Тур'ї лежить Турійськ, згаданий уперше під 1097 р. Городище містить матеріали X — XV ст. Серед знахідок — плінфа, кахлі, рукоять меча з інкрустацією, ключі, бронзові ікони, енколпіони, скарб срібних прикрас[2]. Поблизу с. Яревище Старовижівського району Волинської області на урочищ і «Городок» знаходиться дитинець круглої форми діаметром 40 м з матеріалами XII — XIII ст.[3] Ймовірно, що це залишки міста Рай (Райгород), вперше згаданого під 1248 роком. У верхній течії Прип’яті пограничною фортецею було Ратне, нинішній райцентр Волинської області. В літописах місто не згадується, але на острові серед боліт є залишки фортеці круглої форми діаметром 60 м[4]. Археологічні матеріали дозволяють датувати заснування фортеці рубежем XII — XIII ст.
Після того, як Берестейська земля стала частиною Волині, границі її з володіннями турово-пінських князів пролягали в верхів’ях Лісної і Ясельди. Тут знаходився Здитов, згаданий під 1252 р. Нині це с. Здитово Берегівського району Брестської області. Е. Романов знайшов тут залишки обгорілих колод, цегли, кераміку. В 1967 р. на правому березі Ясельди біля с. Старомлинці за кілька кілометрів від Здитова було знайдено городище з матеріалами XI — XIII ст., зіпсоване пізнішим кладовищем[5]. Може, Здитов був саме тут. На р. Лісна було місто Кам’янець (1276).
Окремої розмови заслуговує Понімання. Як уже згадувалось, у 1112 — 1113 рр. волинський князь Ярослав Святополкович при підтримці великого князя провадив успішні війни проти ятвягів. Напевно, в результаті цих війн і було утворено окреме Городенське князівство, стіл якого зайняв Всеволодко Давидович (бл. 1112 — 1141). Сину горезвісного Давида Ігоревича не залишилось нічого, як стати вірним васалом сина великого князя. Шлюб з донькою Володимира Мономаха допоміг йому утримати Городенську землю за собою і своїми нащадками. Городенські князі вели власну політику, але завжди виступали на боці сюзеренів Волині. Весною 1151 р., коли політична кон’юнктура була сприятлива для Юрія Долгорукого, в поход на Київ з волинськими військами йшла городенська рать Бориса Всеволодовича. Навіть у найважчі періоди боротьби за Київ Мстислава Ізяславича та Ярослава Ізяславича підтримували городенські князі. За весь період домонгольської історії Русі ні туровські, ні полоцькі князі не робили спроб підпорядковувати городенські землі. Гадаємо, що однією з причин був тісний зв’язок Понімання з усією Волинською землею. В Поніманні були багаті міста: Городно
