10 серпня 1100 р. було досягнено домовленості про уділ Давида Ігоревича, куди ввійшли Дорогобуж, Дубно і Чорторийськ[1]. Практично в руках Давида залишилось Погориння. В низині Горині, за 15 км до впадіння в Прип’ять, у місцевості, звідусіль захищеній болотами, був заснований Давид-городок. Напевно, це була остання столиця Давида Ігоревича, який помер у 1112 р. Серед волинських та турово-пінських князів не відомі князі з іменем Давид. У дитинці Давид-городка була церква, при розкопках якої в 1937 — 1938 рр. було знайдено княже поховання з клейнодами — оздобленими дерев'яними булавами. Можливо, то були останки Давида Ігоревича[2].
Але пізніше землі в нижній течії Горині належали турово-пінським князям. В останній чверті XII ст. тут утворився окремий уділ з центром у Дубровиці. Близько 1183 р. тут, ймовірно, сидів син туровського князя Гліб Юр’євич. У 1223 р. на Калці загинув дубровицький князь Олександр, представник туровської династії. В 1228 — 1230 рр. пінські князі навіть претендували на Пересопницю і Дорогобуж. Пересопниця вперше згадується під 1149 р. Нині це село Ровенського району. Дитинець площею 4 га займає підвищення над болотистою долиною правого берега р. Стубла. Сліди посадів — на урочищах «Замостя» і «Мигор»[3]. Пересопницькі князі Вячеслав Володимирович (1147 — 1150), Гліб Юр’євич (1150), Мстислав Юр’євич (1150), Андрій Боголюбський (1150 — 1І51) були васалами Києва. Андрій Боголюбський з Пересопниці управляв всією Турово-пінською землею. З другої половини XII ст. пересопницькі князі були волинськими васалами. Мстислав Німий з’єднав Пересопницьку і Дорогобузьку волості, а в 1220-х роках об’єднав ці землі з Луцькою волостю. В середній течії Горині між Дубровицею і Пересопницею лежить Степань, згадана вперше під 1292 р., в якій сидів Ростислав, представник туровської династії. Певно, північна границя Волині з Турово-пінською землею в Погоринні з XII ст. пролягала десь в районі впадіння Стубли в Горинь.
Північною межею в нижній течії Стиру служила смуга болот. Пограничною була Чорторийська волость. Чорторийськ згаданий уперше в 1100 р. Нині це с. Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської області. Дитинець стоїть на березі Стиру, з матеріалами XI — XIII ст. За містом починались пінські болота. На початку XII ст. місто входило в уділ Давида Ігоревича. В 1141 р. його віддали Ігорю Ольговичу, ймовірно, як частину володінь туровського князя Вячеслава Володимировича. Пізніше місто знову повернулось до складу Пінської волості і лише з кінця XII ст. стало остаточно прикордонним укріпленням Волині. Пінські князі в 1227 р. на короткий час оволоділи містом, але утримати не змогли. Мстислав Данилович збудував тут кам’яний «стовп» (вежу). Залишки пограничних замків, які прикривали Чорторийськ, знаходяться біля с. Городрк і в районі с. Старосілля Маневицького р-ну.
- ↑ ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 249.
- ↑ Jakimowicz R. Tymczasowic sprawozdanie z wykopalisk w Dawid-grodku // Spr. PAV. — 1937. — T. 42, N 2. — S. 272.
- ↑ Цинкаловский O. Пересопница // Наша Батьківщина. — 1937. — С. 16 — 20; Ауліх В. В. До питання про місцезнаходження літописної Пересопниці // Серед, віки на Україні. — 1971. — Вип. 1. — С. 168 — 176; Шеломенцев-Терский В. Исследования городища летописной Пересопницы // АО за 1980. — М., 1981. — С. 322 — 323; Шеломенцев-Терский В. Работы на городище летописной Пересопницы // АО за 1982. — М., 1983. — С. 343 — 344.
