майже так швидко, як і був збігав, назустріч чоловікові, що хутко сходив униз, не зважаючи на крутий схил.
«До мене, Брандо!» гукнув Орсо, коли вирішив, що його вже почують.
«Еге! Орс' Антон', вас поранено», спитав його Брандолаччо, прибігши геть задиханий. «В тулуб, чи куди?»
«В руку».
«В руку! Це дурниця. А той?»
«Здається, я його поцілив».
Брандолаччо побіг за своїм собакою до ближчої загороди й перехилився, щоб глянути по той бік муру. Тоді сказав, здіймаючи шапку:
«Вітаю сеньйора Орландуччо». Потім, обертаючись до Орсо, він і його шанобливо привітав.
«Оце, я кажу, майстерно чоловіка впоряджено», сказав він.
«Чи він ще живий?» важко дихаючи спитав Орсо.
«Та де там йому! Дуже йому закрутило від кулі, що ви загнали йому в самісіньке око. Сто чортів, яка дірка! Добряча рушниця, слово чести! А калібр! Це вам мозок як злиже! Слухайте, Орс' Антон', я почув спочатку: бах, бах! та й кажу: туди к бісу, уколошкали мого лейтенанта. Потім чую: бум, бум! О, кажу собі, це англійська забалакала — він одбивається… Та чого ти казишся, Бруско?»
Собака повела його до другої загороди.
«Вибачте!» крикнув спантеличений Брандолаччо. «Подвійний постріл, чи єсть-же що краще? А сто чортів, видно, що порох дорогий, бо ви бережете його».
«Що там таке, на бога!» спитав Орсо.
«Не робіть з себе дивака, лейтенант! Підстрелили дичину, ще й хочете, щоб вам її подали… От кому буде сьогодні веселий обід, це адвокатові Баррічіні. Битого м'яса скільки хочеш! Кому-ж тепер у біса спадщина піде?»
«Що! Вінчентелло теж мертвий?»
112
