«Мертвісінький, — будьмо ми здорові![1] Ви такий добрий, що їм хоч не боліло! Гляньте на Вінчентелло, — він ще на вколішках, голову прихилив до муру. Так ніби спить. От де можна сказати — олив'яний сон. Бідолаха!»
Орсо з жаху одвернув голову.
«Ти певен, що він мертвий?
«Ви так як Сампієро Корсо — той ніколи не стріляв більше, як раз. Дивись, он де… в грудях, ліворуч… так, це як Вінчілеоне влучило при Ватерлоо. Хоч об заклад, що куля од серця недалеко. Подвійний постріл! Ну, я більше не стріляю. Двох двома пострілами!.. Та ще кулею!.. Та ще двох братів!.. Як-би й третя була, то й татові-б не жити. Та иншим разом направиться й це… Ну й постріл, Орс' Антон'!.. Хіба-ж таки такому молодцеві, як я, та не доведеться отак підстрелити пару жандармів!»
Так балакаючи, бандит оглядав руку Орсо й поров йому стилетом рукав.
«Це дурничка», сказав він. «Буде панні Коломбі роботи з цим сурдутом… Е, що я бачу, на грудях порвано?.. Там нічого немає? Ні, ви не були-б такий веселий. Ану, спробуйте поворушити пальцями… Чуєте мої зуби, як я кусаю вам мизинця?.. Не дуже?.. Однаково, це дурничка. Дайте зняти з вас хустку й краватку… Пропав ваш сурдут. Чого це ви вирядились так? На весілля їхали, чи що?.. Ось ковтніть трохи вина… Чом ви без пляшки ходите? Хіба корсиканець рушає десь без пляшки?»
Потім, перев'язуючи його, він не стерпів і гукнув:
«Подвійний стріл! Обох на місці!.. От Пан-отець посміється. Подвійний стріл! А, аж ось і наша черепашка Кіліна».
Орсо не відповідав. Він зблід, як мрець, і тремтів усім тілом.
- ↑ Salute a noi! Вигук, що звичайно вживають при слові смерть, ніби щоб це слово пом'ягшити. Прим. авт.
113
