легко догадалась, які страхи навіяв їй полковників здогад. Після кількох хвилин мовчанки, Коломба схвильовано спитала, чи два голосніші відгуки пролунали перед чи після инших. Та ні полковник, ні дочка його, ні провідник не звернули були великої уваги на цей найважливіший пункт.
Раптом почувся кінський тупіт.
«О, на цей раз це брат», сказала підводячись Коломба.
Але побачивши Кіліну верхи на коні Орсо, вона розпачливо крикнула:
«Брата вбито!»
Полковник упустив свою шклянку, міс Невіль скрикнула, і всі побігли до дверей. Перш ніж Кіліна встигла сплигнути на землю, Коломба її підняла, як пір'їнку, і здушила. Дитина зрозуміла її страшний погляд, і перше слово її було те, що в хорі Отелло: «він живий!» Коломба випустила її, і вона як кішка легко впала на землю.
«А ті?» хрипко спитала Коломба.
Кіліна перехрестилась указовим і середнім пальцем. Відразу-ж гарячий рум'янець змінив смертельну блідоту на обличчі Коломби. Вона кинула палкий погляд на будинок Баррічіні і посміхаючись сказала до гостей:
«Ходімо-ж пити каву».
Бандитська посланиця розповідала довго. Її мова, що Коломба сяк-так перекладала по-італійськи, а міс Невіль далі по-англійськи, викликала не одне прокляття в полковника і не одне зітхання в міс Лідії; але Коломба слухала спокійно, тільки шарпала свою гаптовану серветку, ніби хотіла її подерти. Вона п'ять чи шість разів спиняла дитину, щоб та повторила, що Брандолаччо визнав рану за безпечну та що він бачив і гірші. Наприкінці Кіліна доповіла, що Орсо пильно жадав паперу, щоб писати, і доручив сестрі просити даму, що може приїде до них, не від'їздити перш, ніж одержить від нього листа.
117
