«Це його найбільше мучило», додала дівчинка, «я вже поїхала, коли він покликав мене й знову нагадав про це доручення. Це вже він утретє мені його повторював».
Коломба тихенько всміхнулась на цей братів наказ і міцно стиснула руку англійці, що враз заплакала й не визнала за доречне перекладати батькові цю частину оповідання.
«Ви лишитесь зі мною, моя люба», гукнула Коломба, обіймаючи міс Невіль, «і ви нам допоможете».
Потім вона витягла із шафи силу старої білизни й почала різати її, щоб наробити бинд та торочок. Дивлячись на її блискучі очі, на гарячий рум'янець, на зміни турботливости й спокою, легко було побачити, що хвилювання за братову рану було в ній більше, ніж радість за смерть ворогів. Вона то наливала полковникові кави й хвалила його вміння готувати її, то розподіляла роботу між міс Невіль і Кіліною та казала їм зшивати бинди й скручувати їх; вона в-двадцяте питала, чи дуже боліла Орсо його рана. Раз-у-раз вона кидала свою роботу й казала полковникові:
«Два такі вправні, такі страшні!.. А він сам, зранений, з однією рукою… і він їх обох убив. Яка сміливість, полковнику! Хіба це не герой! Ох, міс Невіль, яке щастя жити в такій спокійній країні, як ваша!.. Я певна, що ви досі не знали мого брата!.. Я-ж казала: яструб випростає свої крила!.. Ви помилялися що-до його лагідного вигляду… Це коло вас, міс Невіль… От якби він бачив, що ви працюєте для нього… Бідний Орсо!»
Міс Лідія мало-що працювала й не могла вимовити й слова. Батько її питав, чому-ж не подають хутчій скаргу до магістрату. Він говорив про обслідування коронера[1] та про багато инших речей, однаково невідомих на Корсиці. Зрештою він захотів знати, чи далеко від П'єтранері степова хата
- ↑ Слідчий пристав у Англії.
118
