що йому вельми приємно розмовляти про Париж і про світ із жінкою, що знала все вельможне панство европейського суспільства. Вряди-годи, не уриваючи розмови, він з особливого цікавістю поглядав на Орсо.
«Ви познайомились з мосьє делла Реббіа на континенті?» спитав він міс Лідію.
Міс Лідія трохи збентежено відповіла, що познайомилася з ним на кораблі по дорозі на Корсику.
«Це дуже вихований молодик», сказав півголосно префект. «А чи не казав він вам», провадив він ще тихше, «з яким наміром повертається він на Корсику?»
Міс Лідія прибрала гордовитого вигляду:
«Я його про це не питала», сказала вона, «ви можете його самі спитати».
Префект змовчав, але, хвилину по тому, почувши, що Орсо щось каже до полковника по-англійськи, він сказав:
«Ви, видно, багато мандрували, пане. Ви мабуть уже забули Корсику… і її звичаї».
«Це правда, я покинув її дуже молодий».
«Ви й тепер служите в армії?»
- «Я в запасі, пане».
«Ви так довго були у французькій армії, що стали вже справжнім французом, я певен цього, пане».
Він сказав останні слова з підкресленою пишномовністю.
Нагадувати корсиканцям, що вони належать до великої нації — річ для них дуже прикра. Вони хотять бути осібним народом і так добре доводять своє бажання, що таке право їм визнають. Трохи вражений Орсо відповів:
«Хіба ви думаєте, пане префекте, що корсиканцеві конче треба служити у французькій армії, щоб бути порядною людиною?»
23
