Він трохи розчинив двері й спинився, ніби чекаючи, що Орсо з ним піде.
«Я не можу її зараз покинути», сказав Орсо. «Завтра, якщо…»
«Я рано їду», сказав префект.
«Хоч до ранку почекай, брате», гукнула Коломба, стискуючи руки.
«Дай мені переглянути батькові папери. Ти не можеш мені цього відмовити».
«Гаразд, подивишся їх сьогодні ввечері, але хоч далі не муч мене своєю нелюдською ненавистю… Щиро перепрошую, пане префекте… Я сам почуваю себе дуже зле… Краще хай це буде завтра».
«Що-ж — ніч дає раду», сказав префект, відходячи, «сподіваюсь, що завтра всі ваші вагання зникнуть».
«Саверія!» гукнула Коломба, «візьми лихтар і проведи пана префекта. Він дасть тобі листа для брата».
І додала кілька слів, що почула тільки Саверія.
«Коломбо», сказав Орсо, коли префект пішов, «ти завдала мені багато прикрого. Ти й далі будеш заперечувати очевидність?»
«Ти-ж дав мені часу до ранку», відповіла вона. «Отже часу в мене мало; але я ще надіюся».
Потім вона взяла в'язку ключів і побігла в кімнату, що на горішньому поверху. Звідти чути було, як вона швидко совала шухлядами й рилася в столі до письма, де полковник делла Реббіа колись ховав свої папери.
Саверії довго не було, і нетерплячка Орсо доходила свого краю, коли вона з'явилась кінець-кінцем, несучи листа, разом з малою Кіліною, що протирала очі, бо її розбуджено на першому сні.
86
