Нарешті, двері будинку Баррічіні розчинилися; префект у дорожній одежі вийшов перший, а за ним мер з обома синами. Які-ж уражені були мешканці П'єтранері, що від сходу сонця вартували, щоб бути при від'їзді першого урядовця в департаменті, коли вони побачили, як він у супроводі трьох Баррічіні переходив простісінько майдан і ввійшов до будинку делла Реббіа!
«Вони замирюються!» крикнули сільські політики.
«Не я вам казав», додав якийсь дід. «Орсо Антоніо забагато жив на континенті, щоб робити так, як личить чоловікові сміливому».
«А проте», відповів якийсь реббіаніст, «гляньте, Баррічіні-ж ідуть до нього. Вони ласки просять».
«Це префект усіх їх підманив», відмовив дід, «тепер немає вже тієї сміливости, і юнаки так клопочуться кров'ю своїх батьків, як ніби вони байстрюки».
Префект не аби-як здивувався, побачивши, що Орсо без болю може стояти й ходити. Коломба двома словами призналася до своєї брехні й перепросила за неї.
«Коли-б ви спинилися де-инде, пане префекте», сказала вона, «брат-би ще вчора пішов і засвідчив-би вам свою пошану».
Орсо розсипався в перепрошеннях, запевняючи, що він непричтний до цієї кумедної хитрости, яка глибоко гнітить його. Префект і старший Баррічіні, здавалось, повірили в щирість його жалю, стверженого до того-ж його збентеженням і докорами, що він посилав сестрі, але сини мера задоволення не виявили.
«З нас глузують», сказав Орландуччо так, щоб його почули.
«Коли-б моя сестра таке мені строїла», сказав Вінчентелло, «я швидко одбив-би їй до цього охоту».
90
