Ці слова й тон, як вони були вимовлені, не сподобались Орсо, і через них він утратив трохи своїх добрих намірів. Він скинувся з молодими Баррічіні поглядами, де не світилось жадної доброзичливости.
Тим часом коли всі сіли, крім Коломби, що стояла коло дверей до кухні, префект почав говорити й по кількох загальних місцях про тутешні забобони нагадав, що найзапекліші ворожнечі, здебільшого, мають за причину тільки якесь непорозуміння. Потім, звертаючись до мера, він сказав йому, що делла Реббіа ніколи й не думав, що родина Баррічіні брала яку безпосередню чи посередню участь у тій сумній події, що позбавила його батька; що, справді, він мав певні сумніви що-до однієї частини справи, яка була між обома родинами; що цей сумнів залежав від довгої відсутности пана Орсо й характера тих відомостей, що він одержав; що тепер, познайомившись з найновішими даними, він ладен уважати себе за цілком задоволеного й хотів-би зайти з паном Баррічіні та його синами в стосунки приязни й доброго сусідства.
Орсо змушено вклонився; Баррічіні пробурмотів кілька слів, яких ніхто не почув; сини його дивилися в стелю. Префект, провадячи далі вмовляння, мав повторити Орсо те, що допіру виклав мерові, коли Коломба, витягаючи з-під своєї хустини якісь папери, поважно стала між договірних сторін.
«Мені дуже приємно було-б», сказала вона, «щоб війна між нашими родинами скінчилася; але щоб замирення було щире, треба порозумітися і нічого не лишати нез'ясованим. Пане префекте, свідчення Томазо Б'янкі цілком справедливо здавались мені непевними, бо походили від людини такої лихої слави. Я казала, що ваші сини, може бути, бачились із ним у бастійській в'язниці»…
«Це неправда», урвав Орландуччо, «я з ним ніколи не бачився».
91
