тому рішив їхати разом з Місюрою. До Камянця прибули ми вкінці листопада. В університеті застали ми багато змін; урядував вже студентський комітет зі секретером комуністом, а один студент став навіть комісаром університету. Мій правничий факультет перезвала влада на факультет соціяльних наук. Почав я вчащати на виклади. Викладали нові професори, бо більшість старих, разом з ректором, Іваном Огієнком, виїхали за Збруч. В університетській столовці обідали спільно студенти і професори. Нова влада почала добиратися поволі до решти професорів і студентів; арештовано декілька осіб, Я ходжу цілий час з револьвером в кишені. Довідуюсь, що е наказ зголоситись усім студентам — офіцерам до комендатури, найдалі до половини грудня 1920. Бачу, що не викручусь, бо в університеті лежать мої парери, з яких видно, що я старшина б. царської армії. Одного дня вертається Місюра й каже, що син столяра з Майдану, Кавун зустрів його і розпитував про мене. Цей Кавун був головою „Чека“ на Камянець-Подільський і знав нас дуже добре. Бачу, що земля під моїми ногами зачинає горіти. Тієї ж ночі на піхоту вийшов я з Камянця і напрямі Ярмолинець, маючи при собі нерозлучного приятеля-револьвер. Всі свої речі та книжки залишив у Камянці. По дорозі, під містечком Солобківці наткнувся на чоту кінних большевиків, які не звертали на мене уваги і
