Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/114

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


претенсії до тих, які виходять з здорового селянського середовища, а потім корчать великих панів, не маючи нічого панського. Такі типи встидаються свого соціального положення, своєї бідноти, своєї навіть матері. Такі люди назовні „пани“, а в душі хами, без панської культури й етики. До таких належав і наш Горбанюк: не попросив нас до хати, не представив своїй Матусі — обдертій, бідній селянці, яка в моїх очах була вартісніша від якоїсь аристократки. Що вона мала, те було працею її мозольних рук, — сина вивчила своєю працею, а не достатками з грабунків предків.

Вогонь замовив обід для старшин у своєї матері, яка зарізала двоє курей. Сам він у кошику приніс гарячу страву. Для козаків і для коней пішли в село збирати харчі самі козаки. Селяни були якісь недовірчнві, понурі та неохоче приймали козаків і давали їжу. Причина була та, що тут нераз проносилась повстанча буря, яку розганяли большевики навіть гарматними стрілами. Ще за гетьмана сиділи селяни по лісах, потім у 1919 — 20 роках були тут повстання і карні червоні відділи з Винниці терором здушували виступи української „петлюрівщини“ та „бандитизму“. Тому на другий день ми поїхали далі на південь та стали на постій у лісі, на руїнах колишнього замчиська. Видно було рови, вали на високих горбах. Серед селян ходили легенди, що то були сліди руїн