На постої в Турбівським лісі долучились до нас 2 старшини, які залишились у лісі над ставом, де червоні хотіли нас окружити. Зате вечером, коли всі полягали на відпочинок, самовільно відїхали від нас повстанці із Сквирщини. Вони не бажали собі рейду на Поділля, а тягнуло їх до свого таки от. Трейка. Так якось склалися обставини, що Трейко з нами був лиш кілька днів. Однак Карий мав надію, що він буде провадити роботу по думці його директив від Головного Отамана Петлюри.
Після доброго, а головне спокійного відпочинку в Турбівських лісах, ми рушили десь в половині серпня на Брацлавщину, подільської округи.
Дорогу я й хорунжий Шевчук-Біда знали добре. Їхали вночі і над ранком вже були під Вороновицею. Всі старшини й козаки були кінні — разом 65 шабель, при двох ручних кулеметах. Задержалась ми в лісі під селом, з якого походив саме Вогонь-Горбанюк. Був я під хатою цього Вогвя на краю села. Хатина малесенька, старенька, стовпці похилені й стіни увійшли в землю. Бачив здалека і матір Вогня, — стареньку самітню вдовицю селянку. Цим не хочу понизити самого Вогня-Горбанюка. Не один із нас виростав в біді, злиднях і головою пробивав життьовий мур, виходячи із сільського середовища. Не одна мати — вдовиця з останнього тягнулась, щоб дати науку своїй дитині. Але маю
