курсанти якої були аж під Білою Церквою і Сквирою. Шлях наш випадав через Вороновицю на Винницю. В Вороновиці війська не було й їхали ми через містечко вдень. Місцевої червоної міліції ми не боялись і не звертали на неї уваги. На виїзді з містечка була кузня, в якій кількох козаків перекувало своїх коней. Коваль, симпатик большевиків, говорив різні речі на повстанців, хвалив комуністів, а козаки в будьоновках слухали й кивали головами на знак, що погоджуються з його поглядами. Було ще чимало некованих коней, однак годі було так довго затримуватися на важній комунікаційній шосовій артерії Брацлав-Винниця.
Ідучи вдень, ми затримували на тій шосі червоних. Не-комуністів пускали, всипаючи їм нагаїв, а комуністів розстрілювали. Затримали кілька возіїв із сіллю та казали тим возам їхати за собою, щоб при нагоді сіль роздати селянам, бо в той час на брак соли села нарікали. Попався нам, м. ін., віз із 14 пудами (пуд — 16 кг.) ковбас, які везли для якоїсь комуністичної столівки в Винниці. Кожний козак дістав одне кільце ковбаси. Деякі „ гумористи“ взяли ковбаси на шию й так їхали. Їхало до Винниці два вози доброго тютюну в папушках. Тютюн ми поділили між козаками, — кожний дістав по 2 — 3 кг. до своєї сакви при сідлі.
Дорогою нараджуюся з от. Карим, чи не вїхати нам непрошеними гостями до Винниці, з тим, що
