Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/122

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сіллю. Котрийсь козак, маючи кріс на плечі, взявся за ролю крамаря. Купець хоч куди! За короткий час має повний віз вівса та пів воза хліба! Вечоріє... Ніхто з нас не знає гаразд тут околиці. Правда, за російської влади був я тут у полку „ротним командиром“ і кілька разів мав тут вправи в 1916 році, та тепер не пізнаю тієї місцевости.

Я, завдяки своїй обережності, ще не зсідав із коня, а обїздив навколо й оглядав терен на випадок бою з червоними. Бачу, підїздить до мене семінарист Хмара з Київщини й каже, що на стійці при краю хуторів козаки затримали в блискучому фаетоні трьох большевиків. Трійкою коней править обмундірований і озброєний большевик. Хмара оповідає, що один, сивенький уже, большевик дуже накидався на козаків і питав, хто їхній командир.

По дорозі беру з собою ще кількох козаків, під'їздимо, а фаєтон їде нам назустріч.

 — Ви командір? — питає по-московськи большевик із сивенькою спичастою борідкою.

 — Так, я — кажу.

 — Як ви сміли дати наказ нас затримати? Як ваше прізвище? Арештую вас!

 — Обережно, товаришу, з арештомІ Хочете знати моє прізвище? Я — отаман повстанців Орел!

 — Ах! — крикнув сивенький панок і сів на мяке сидіння до двох своїх товаришів, які без слова прислухувалися цілій розмові.