Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/133

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


його, а при ньому й мене, Пугача і всіх козаків, коди б їх було не 70, а 17. Бодай найголовнішим моментом, що стримував його, було те, що мої козаки, які були в Шепеля в часі моєї відсутности, були на сторожі. Я навіть запитав, що зробив би Онисько, Петро, Максим, Василь, які творили осередок провідників серед своїх козаків, коли б Шепель, наприклад, хотів мене розстріляти? Грабарчук каже, що козаки навіть сподівалися такого кінця, але були всі на сторожі й мали вже кинутися на штаб Шепеля і їх усіх вимордувати разом із їхнім дурним, трусливим отаманом. Дійшло в лісі, де стояли шепелівці вже 3 тижні, до того, що Шепель наказував козакам гонити на деревах сорок, які скрекотали, бо це його нервувало.

Шепелівці, оповідає Онисько, це голота без сумління. Ходять у підштанках, бо штанів не мають, ночами в Майдані Трепівськім, Миколаївці й у інших селах крадуть баранів, овець, свиней у селян. Бували випадки ґвалтів над дівчатами із Сандрак. Їх зловили шепелівці в лісі, зробили своє й пустили, а отаман на це не реагує, лише панічно боїться большевиків, ніби душа його передчувала свій кінець.

Приклад аморальности давав для козаків „перша особа після Шепеля“ — поручник (в справі ранги ще треба було б дискутувати) Іван Паньковецький. Він затримав у районі Кожухова молоду 16-літню