Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/132

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


кров. Принесли мені один револьвер і кріс. Шаблі й другого револьвера „не знайшли“. Карому й цілому відділові дали лише коні, багато сідел позабирали і поховали. Зброї не дали, за вийнятком кількох старих крісів та втинків.

Перед вечером Карий і козаки підійшли до мене й почали просити, щоб я з ними їхав. Я попробував сісти на коня — не можу вилізти на сідло. Підсадили мене, але їхати я не міг, бо легені боліли. Тому попрощався з київцями, їхніми отаманами і залишився.

Підбігає в корчах О. Грабарчук і питає, що мають робити його козаки і взагалі всі ті, які були раніш у мене? Є побоювання, що Іван Паньковецький їх обезброїть вночі, бо він бачив із Шепелем поставу козаків.

Кажу Ониськові, щоб всі козаки мої від Шепеля відійшли, просто одинцем втекли і зібрались на Кипоровім Яру ще тієї ночі.

Грабарчук додав, що Шепель радився з Іваном Паньковецьким, як постріляти всіх київців із отаманами, але зрезигнував, бо „багато крцати“.

Виходить, що нас було забагато, щоб усіх розстріляти. За що? Яким правом? Правом отамана — півбожевільного? Що там у Польщі між ними вийшло? То отаман Карий повідомляє всіх повстанців, щоб розстріляти Григорчука-Барського, б. начальника „штабу“ Шепеля, то знову от. Шепель був би безперечно розстріляв