Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/131

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Шепель переконані, що десь в гайсинськім повіті нема відозв, припустім, для козаків от. Лиха за „підписом“ от. Шепеля? Коли ми сюди їхали, то під Яновом зловили 12 большевицьких курсантів з червоним командіром. Пошліть їх туди і в ліску над дорогою є їхні трупи. Це я їх із своїми козаками порубав. Амнестіовані хіба не стинають большевицьких голов.

У цей час Шепель балакав з Карим і Пугачем. Харитон Паньковецький встав і підійшов до Шепеля, якому, видно, говорив, щоб мене відвязав від дерева. Карий так-само цього вимагав. Київські козаки були без охорони, обезброєні. Ті мої козаки, які були з Поділля на Київщині, знали багатьох козаків, які тепер з нами приїхали. Не зважаючи на непорузуміння Петро Швець, Онисько Грабарчук, Василь Сендзюк балакали з київцями. Повстанці з Київщини обурювались, що їх обезброєно, особливо мені всі співчували. Витворилась така прикра ситуація, що мої козаки, які були до цього часу в Шепеля, всі мали в руках зброю і стояли окремо: ніби очікуючи наказу від мене. Київці майже всі мали в кишенях револьвери, бо при обезброєнні здали тільки кріси та шаблі.

Шепель, видно, зорієнтувався, чим все пахне, і дав наказ відвязати мене. Я зажадав своєї зброї, Обмив обличчя, яке було скривавлене, але ходити не міг, бо боліли мої груди, з горла йшла