Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


присланий до тебе Головним Отаманом Петлюрою вліті 19-го року, то ти боявся моєї популярності серед козаків. Я це зауважив і відійшов від тебе, хоча хотів тобі щиро помогти тоді. І тепер ти, отаман, зробив дурницю: не забувай, що в тебе є 45 моїх, таки моїх, козаків, які он стоять при зброї і дивляться понуро на цю цілу історію. Вони знають мене краще, ніж тебе. — Може кажеш їх обеззброїти? Ониску, — кричу, — йди сюди! Чи ти віриш, що я є зрадник?

 — Ні, пане отамане! — відповідач козак.

 — Пильнують усіх наших козаків — кажу. Мої слова зробили велике вражіння. Харитон Паньковецький сів біля мене і почав шепотом говорити, що їхній отаман заховується дійсно, як божевільний. Він вірить, що це все непорозуміння. Причиною є козак Мандзюк, який на допиті сказав, що вів амнестірований, що на цих днях прибуде отаман Орел-Гальський з Київщини і він є „амнестірований“. До большевиків перейшов Кравченко-Пугач та що в тов. Сєрдітова була відозва підписана призвіщем „Кравченко-Пугач.“

 — Нехай і так, — кажу я, — але чи можна вірити одній людині, яка хотіла мститися після своєї смерти в той спосіб, щоб опісля було ніж нами непорозуміння? І Мандзюк досяг свого. Відозви за підписом от. Кравченка-Пугача — чи це не пропагандивно-агітаційний вибрик, щоб вносити розлам у ряди повстанців? Чи ви й