Від удару люфою бракує мені віддиху: болить мене в грудях щораз сильніше.
— Панове, — кажу, — бачу, що ви всі подуріли разом із вашим отаманом!
Біля мене залишаються брати Паньковецькі на варті, решта десь зникає. Чую крики: „Стій! Стій! Руки вгору! Злізай з коней!“ По кількох мінутах іде Карий, Пугач і всі старшини та козаки без зброї. Значить. Шепель посмів нас всіх обеззброїти! Герой! Чи Шепель і всі його старшини і козаки стали большевиками? На повстанні, коли нерви людей напружуються до краю, все можливе. Я бачив уже не одну річ неймовірну…
Отаман Карий, Пугач і Шепель сідають недалеко мене. Звертаюсь до Карого:
— Пане полковнику, виясніть мені, що це все значить? За що мене цей „великий вожд“ побив і наказав привязати до дерева? Хіба за ці безсонні ночі, за відвагу, за працю на користь України я дістав від Шепеля нагороду? Ми не шукали теплих місць в Польщі, зиму й літо боролись, а тут маєш подяку! Приходять великі отамани до нас, між собою сваряться, обеззброюють один одного, а нам тут чуби тріщать. Я в Польщі не був; то ви йдіть собі до Польщі і полагоджуйте свої порахунки, а нам дайте спокій. Ти, Шепелю, не забувай, що я тебе вивів в люди в 1918 році, — лишив тобі курінь для повстання, коли з другим куренем в січні 1919 р. я поїхав на фронт. Я був
