Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/128

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


собою злюще обличчя якогось типа. Кидаюся до своєї зброї: револьвер і кріс забрав хтось, коли я спав. Блиснула думка, що це большевики біля мене. Був, мовляв, бій, я міцно спав, шепелівці втікли, а мене, раба Божого, зловили сонного.

 — Стрєляй, сволочь, я ваших много розстрєлял! — кажу до типа з мавзером.

Раптом чую, що мене хтось сильно вдарив між лопаток ззаду.

Оглядаюсь. Стоїть „поручник“ Іван Паньковецький із крісом, Це він мене так вгатив. Тоді я зорієнтувався, що це непорозуміння. — Що ви, подуріли? — кричу, — Що це все значить? Чому напали на мене? Коли є якесь непорозуміння, то з почату виясніть справу, і потім знущайтеся. За хвилину прибуде от. Карий і 70 козаків, прошу питати їх. Ви за цей напад будете відповідати, як не тепер, то я майбутньому.

Прибігає задиханий от. Шепель. Худе, мале створіння. Злющі оченята бігають. Приступає до мене і шукає чогось в кишенях. Знаходить в кишені штанів ручну гранату.

 — О, і отаман починає заглядати до кишень! — говорю іронічно.

 — Звязати йому руки й привязати до дає він наказ, який виконують.