Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/127

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сказав, щоб він повідомив моїх козаків і отамана Шепеля про паше прибуття. Завтра рано ми приїдемо до Шепеля. Настрій в мене дуже добрий. Отаман Карий, думаю, не дурно сюди приїхав: наша кіннота та Шепелева піхота, це велика сила.

Ранком я сідаю на коня й іду до місця постою Шепеля. Бачу знайомі обличчя. Кого не знав, запізнаюся, бо було чимало старшин ізза кордону, з польською табору інтернованих. Дивує мене, що серед повстанців є дні пані, які ризикнули із штабом Шепеля прибути з Польші сюди. Одна була в Рівнім — брунетка, а друга висока, струнка блондинка. Сказали вони мені свої призвища, але я їх не запам’ятав.

Ми сидимо в групі старшин на траві, козаки цікавішої вдачі навколо. Я оповідаю про наш рейд з Київщини на Брацлавщину, про зустріч з от. Арсенем, який амнестірований, про наш намір зустрітись з отаманом Лихом та Заболотним. Коли згадав про амністованого Арсеня, Іван і харитон Паньковецькі — старшини штабу Шепеля саркастично всміхнулися. Самого Шепеля десь не було й він не спішив мене привітати. При кінці кажу старшинам попередити своїх козаків, щоб не було стрілянини, коли їхатиме з відділом от. Карий і от. Пугач. Потім я попросив вибачення, бо не спав кілька ночей підряд, ліг і хутко заснув.

Скільки спав — не знаю. Збудив мене удао в голову і в лице мавзером. Відкриваю очі й баку над