Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/139

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


українського партійника, політика: всі, що є поза його партією, чи організацією, все це — "отаманія“. Отже вдивляйтесь і вслухайтесь у слова тих, які говорять слова "отаманія“, і побачите, що власне в їх душах жевріє ота "отаманія“. Будете бачити ту некарність, розхрістаність, трусливість, еґоїзм, безідейність, демагогію й впізнаєте деструктивну "отаманію“.

Отамани однак боролися, гинули; нові на їх місце зявлялися. І отамани люди, із всіма добрими й злими людськими прикметами. Були серед них не старшини, а звались старшинами. Хіба це можна їм брати так суворо за ганьбу? Коли він мав відвагу ставати провідником, то царський наказ не є для нього такий-то важний у відношенні до авансу. Кажуть, що отамани були не карні, мало здисципліновані. Були й такі.

От. Карий із своїм відділом поїхав на Київщину, а я самотній із вірним товаришем конем „Каштаном“ пішов слідом за повстанцями, ведучи коня на поводах. Ледь йшов, держучнсь Каштанової гриви, а руками не міг порушувати через біль в плечах. Віддихав злегка і часто, бо втягати повітря в легені не міг. Часто сідав та відпочивав. З Шепелівцямн не міг залишатися з таких причин: раз, що вони могли мене крадьки вбити, щоб я пізніше не мстився за кривду; друге, щоби мої козаки не відійшли від Шепеля, бо коли мене не буде, то не матимуть до кого йти; а третє