Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

полковників, критикує їх, критикує Накази Головного Отамана Петлюри, уряду, військового міністра. Коли спитаєте, чого він такий лихий на всіх, то він вам скаже, що все це „отаманія“.

Всі „регулярники“ з армії не люблять повстанських отаманів. Коли якийсь отаман із повстанцями прибував до т. зв. регулярної армії і ставився до послуху, то кадровий генерал чи полковник давав звичайно наказ обеззброювати повстанців, а отамана арештовував лише тому, що той отаман був самою українською стихією — вибуховий, рішучий, відважний. Конкурента треба було боятись, а щоб не почуватись із своєю слабенькою душею і характером непевно, то треба такого унешкідливити. За революції — казали — цілком вистарчить „регулярних“ метод, засвоєних із часів світової війни! Цими методами так „побили“ революційних большевиків, що самі попали до таборів у Польщі.

Проте, коли зберуться генерали 6-7-ми українських дивізій, припустимо, в Жмеринці на військову нараду, скликану своїм Начальним Вождем Петлюрою, то перед нарадою генерали почнуть дискусію, чи не варто було б усунути й арештувати Головного Отамана. Це факт історичний! Чи це не є „отаманія"?

Читаєте висновки українського журналіста з минулого: ніхто не винен, лише повстанчі отамани згубили Україну! Чуєте розмову