його приятеля чи знайомого була Маруся. Я навіть прізвища тієї родини не знав, а що було б коли б Карий згинув? Не міг би я її навіть розшукати.
Десь біля 10 години ранку бачу свого козака з варти. Він іде в товаристві двох дівчат чи жінок. Думав, що варта затримала якихось чужих, коли чую голос Марусі. Придивляюсь. Є Маруся і з нею сопинська вчителька — Леся. Яким робом?
Оповідають, як Маруся довідалася про все від Карого, який по неї посилав. У Сопині зустріла Маруся Лесю, яка постановила втікати з тамошнього району разом із нею. Йшли 70 — 80 км. піхотою. Під м. Яновом здибали большевицьку кінноту.
Я оповів Марусі, що було зо мною та що робимо. Увечері примістив я обох жінок на окремім хуторі, де вони пробули цілий вересень. Господиня-селянка зпочатку добре ставилась до них, а потім заставляла працювати: варити, свиням давати і т. д. Вимоги були щораз більші, а я про це нічого не знав, не мав часу на відвідини та контролю умов життя Марусі та її товаришки. Я був зайнятий підготовкою і контролею нелегальних „пасивних“ організацій на випадок виступу ген. Тютюнника. Контроля була трудна, бо всюди бул повно червоних — кінноти й піхоти. Ночами треба було підіздити під село, чи містечко, тихенько городами підкрадатись до члена
