організацій відбирати та інструкції, а потім негайно зникати. Нерідко були в червоних алярми, але наші сліди і в той час давно „простигли“.
Після рейду під Винницю, Гнівань, Жмеринку, попід Летичіп-Хмельник цілий мій відділ за тиждень знову був на Килоровім Яру.
Почали йти дощі.
Одного разу вдосвіта пішов я з кількома козаками відвідати Марусю й Лесю. Вертаємось назад по заході сонця до місця постою. Усі чомусь на ногах, а Онисько Грабарчук оповідає, шо два козаки й один хорунжий забрали найкращі коні, шаблі, по кілька револьверів від решти козаків і кудись зникли. Ці козаки були з Київщини з околиць Самгородка, з села Талалаї. Вони в останній час були якісь пригноблені, а хорунжий, колишній російський „прапорщик“ і син багатого хуторянина з Київщини, пробував провадити агітацію навіть проти мене. Вони всі три залишились у лісах над Бугом, коли Карий відїздив на Київщину. Фактично вони здезертували. Тоді я їх озброїв, дав коні і залишив у себе, бо вони дуже хотіли бути під моєю командою. Для мене в той час три козаки багато значило. Їхнього вчинку я не похвалив, але до свого відділу прийняв.
Куди вони тепер поїхали? На Київщину? Чому ж мені нічого не сказали? Я раніш їм казав, що вони у мене можуть бути тимчасово, а як захочуть
