Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/158

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


відїхати всі, чи хтось із них, то треба мені сказати про це. Ці типи стали, видно зрадниками і їдуть до Винниці на амністію. Тому негайно дав наказ їхати за ними по слідах, які залишали вкрадені ними коні, що були вийнятково ковані японськими, круглими ухналями. Сліди в терені ми так вміли розпізнавати, як ковбої.

Дезертири відїхали 3 — 4 години тому — значить ріки Бога ще не встигли переїхати і вдень не поїдуть, бо червоні їх можуть спіткати, арештувати й ніхто їм не повірив би, що вони щиро їхали зголоситись у черезвичайці. Їм треба їхати вночі, а на ранок бути у Винниці. В своїй окрузі, київській, вони не мали значіння, але у Винниці могли про нас, повстанців, дати багато цікавих інформацій. Козаків я не обвинувачував, але хорунжого уважав за першого виновника.

Сліди ведуть у напрямі Музякова. В 4-ох км. Від нього, біля хати старого дідуся-лісника, я зауважив кілька відтятих шаблею галузок, з яких іде сік. Сліди по дорозі урвалися і ведуть у густі грабові корчі. Через дорогу є розтрушене сіно в ті самі грабові корчі.

Ми тихенько злазимо з коней: є нас 15 козаків, бо решту я залишив іззаду. Йдемо напоготові в корчі. Приходимо 100 — 120 кроків і бачимо трьох коней. Це наші коні.