Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/159

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Підкрадаємось. Хорунжий і козаки нас почули й вхопилися за зброю. Падають наші стріли. Котрийсь із моїх козаків кладе стрілом чудову кобилу. Бачимо, що мої зрадники не піддадуться. Стріляю в груди хорунжого, який падає. Хтось забиває одного козака, а другий дістає рану в руку, випускає зброю з неї і втікає в корчі. Козаки женуться за ним, але зрадник утік і його не зловили. Хорунжий кліпає очима, пробує підвестись на лікті. Сильним ударом кріса по голові кінчаю з ним і дострілюю ранену в хребет кобилу. Забираємо з собою двох коней і їдемо назад. Лісникові нічого не кажу, щоб він закопав два людські трупи і один кінський Нехай зрадників вовки й лиси розтягають!

Приїздимо всі знову на Кипорів Яр. Збираю козаків і кажу їм, яка доля стрінула зрадливі душі. Станеться так із кожним, хто посміє так зробити.

Проте ми дали можливість одному з них втекти. Напевно він ранений в руку, бо випустив зброю, вхопився за руку й, утікаючи, значив свої сліди кровю. Ця втеча безпечно відібється на наших родичах. Тому негайно треба попередити родини й знайомих, щоб приготовилися до гостини винницької ЧК.

Мені доносять, що був якийсь чоловік на слобідських хуторах від козаків із району Літинки. Там тепер є до 70-80 козаків шепелівців.