особисто бачити. Зорієнтуюся на місці, яка буде моя постанова.
Подаю це до відома козакам. І вони, бачу, мають настрій невеселий, бо осіння пора дошкулює людям і коням. Козак Онисько Грабарчук і ще кілька інших подають думку, що під цю пору краще ховатись пішо, як воювати кінно, тому варто сховати коней. Тим більше, що до нас долучаються піші шепелівці, а піші й кінні зле співпрацюють. Видко, що акції з-за кордону вже не буде, тому треба приготовлятись на зимові кватири.
Козаки мають дещо рацію. Їхати до шепелівців я міг би лише сам із козаками, а тут треба думати про перенесення в інше місце сопинської вчительки й моєї дружини. Адже той ранений зрадник є вже мабуть у Винниці і в цих днях напевно завітає з ЧК в наш район. Він знає досить багато місць нашого перебування і місце, де тепер є Леся і Маруся. Від них я довідався, що їхня господиня вже всіми способами висловлює своє незадоволення, якого причиною є страх.
Отож роблю так: Ониська Грабарчука і Василя Харка лишаю в районі Слобідки-Брусленова, а замість козака Лиха в район Хмельника посилаю 10 козаків із козаком Максимом. Ті козаки давно вже не бачились зі своїми родичами. Щодо заховання коней даю вільну руку: де вони заховають коні й сідла і як це зроблять — їхнє діло.
