Вечером беру свого коня — Каштана, забираю дружину і її товаришку та йдемо до села Брусленова. Тут, під селом, на хуторі однієї вдови ми затримались переднювати, щоб на другий день іти далі до с. Майдан Голоський. Коня я пустив у садок пастись, а ми розташувалися в клуні. Вбігає донька вдовиці й каже, що ціле село Брусленів оточене червоною кіннотою і в селі роблять обшук. Червоні викидають снопи з клунь, усюди перетрясають. Правда, село величезне, але можуть і до нашої стодоли загостити.
Обшуки в селі тривали майже цілий день. Я із зброєю заховався глибоко в снопи в клуні й сидів із тією думкою, що коли большевики прийдуть, викинуть снопи й мене між ними побачать, то ручними гранатами розжену їх, покроплю з кріса та револьверів, сяду на свого коня в саду й нехай споминають, як мене звали. Правда, вдовиця з донькою й дві жінки — дружина з товаришкою, мусять втекти до сусідів, щоб не було з ними потім зле, коли я зникну.
Але сталося таке: Мій спутаний кінь перед вечором сам вискочив із саду й поскакав у напрямку ліса. Большевицька стежа побачила, що то не селянський кінь, а верховий. Мого коня червоні забрали і привели до села. Підстрілений нами б. козак, який із іншими їхав на амнестію, був серед большевиків як агент винницької ЧК.
