Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/166

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


розстріли рішаю тільки я. Непослух караю смертю. В справах тактичних, у справах бою, відвороту, нападу також рішаю я. Втеча з поля бою, дезерція з відділу загрозує розстрілом. Коншахти з комуністами, з „чека“ беру за зраду, за яку ждатимуть муки і ганебна смерть. Тіло кожного зрадника рознесуть звірі і птахи. Я не з тих отаманів, яких банда вяже й віддає в руки червоним катам, щоб у цей спосіб себе рятувати, бо я всюди маю своїх агентів серед совітських установ та війська. По перше про всякі злі заміри я знатиму, а по друге, що це не є рятунок для здеморалізованих повстанців. Я знаю приклади, коли повстанці продали свого отамана, якого червоні замучили, а по кількох днях перенищили всіх повстанців, бо не стало отамана, то не потрібною стали червоним і решта козаків. Чейже відомо, що окупант нищить одними других за шматок гнилої ковбаси, щоб самому було спокійно панувати. Ви присилали до мене, щоб я обняв над вами командування. Я маю кінних людей, а ви — піші. Мої люди мені віддані, а ви знали „козацьку“ вольність за Шепеля, коли можна було пити без міри, жида зарізати, чи ограбити без відома отамана. У мене нічого подібного не буде, коли я буду вашим начальником. Отже знаете мій підхід до справи взагалі і добре надумайтесь перед тим, як мені підпорядкуєтесь.