Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/167

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Взяв голос сотник Ковбасюк. Говорив, шо хочуть усі, щоб був їхнім командантом такий чоловік, із такими осадами, як я. Говорило опісля кілька поважніших і відважніших козакін. Їхні промови мали одно мотто: підпорядкованість повна і вираз подяки мені, що я їх пригортаю до себе на життя і смерть.

Слова були гарні, а побачимо, які будуть діла. Це ж відомо, що українці, — будуть це політики, діячі, старшини чи козаки, мають певний церемоніял в промовах, але говорять багато і без ладу, та переконання, як папуги. Ніхто не думає пізніше своїх слів дотримати. Прийдуть якісь обставини, які виправдають пустомельство. Я дивився на козаків, слухав їх слів, але знав, що в твердім нашім житті найскорше заломаються якраз ті красномовні ефектовці, а найдовше витримають понурі „мовчки“, у яких лише очі блищали вогнем, коли я говорив.

Повідомляю, що згоджуюся прийняти їх до свого відділу. Сотника Ковбасюка призначую своїм адютантом. Він в моїм імені від сьогодні виступає і дає накази. Сотника Добровольського назначаю командантом сотні, а кількох старших козаків призначаю чотовими. Сам мушу на 2 — 3 дні відійти в справах орґанізаіційних; опісля доберусь до козаків і з ними прибуду в цей район з винницького повіту. Тоді наступить зміна в організації і будемо зимувати всі разом, але пішо.