Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/171

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

озброєних людей та почали за ними гнатися. Козаки, втікаючи, прибігли на край села, де ми стояли. Червоні вершники почали до них стріляти. Беру особисто найкращих 10-ох стрільців, роблю засідку і так ждемо на червоних між двома забудованнями. Над'їздить їх 5, шукають очима, куди могли втекти повстанці. Кілька стрілів і пятеро червоних валиться з коней. Закопуємо їх в глиниську, ловимо коней і заховуємо. На щастя більше большевиків у селі не було, тому зникнення червоних до часу залишиться таємницею.

По кількох днях вїхав до села дивізіон совітської кінноти. Старшини розмістилися у священика у парохіяльнім домі та почали до товариства запрошувати доньку пан отця та мою дружину. Як могли, так викручувались молоді жінки, але це ще більше дразнило старшин. Про Марусю вже почали питати, хто й звідки вона й чого така горда, що нехтує їхнім товариством. Один молодий старшина з Астрахані, синок священика — москаля, закохався в донці священика до шалу. Правда, вона була дуже гарна панночка. Від служниці пан отця довідались ми про тарапати Марусі, яка просить мене, щоб її перевезти в інше місце, бо червоні старшини робляться занадто агресивні. Перевів тоді дружину до села Дяківці на хутір, а Леся залишилася в Літинці. Одного разу викликаю я до