Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/172

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


себе доньку священика і питаю про закоханого в неї червоного старшину. Виявилося, що він є начальником дивізійного відділу звідунів 2-ої дивізії, з переконання не большевик, ненавидить комуністів. Даю панночці певні завдання, щоби вона свого коханого відповідно використала. В особі цього старшини я пізніше мав цінного співробітника в Штабі 2 кін. дивізії.

Літинка село велике, В одній частин: стояло 2 сотні червоних і дивізійні звідуни, а в другій половині села моїх 120 козаків. Днів 10 була між нами неписана, таємнича ніби умова, що червоні не зявлялись в західній частині села, а ми не показували в деиь носа в східню частину. Та вечером мої місцеві козаки, смільчаки, як Рерога, Шмалій і інші, без крісів ішли в село розмовляти з червоними, пили з ними, навіть цілувались на підпитку, а в той час в їхніх кишенях були револьвери і ручні гранати. Одного вечора й я пішов в білім кожусі з козаками на помешкання знайомого козака-бунчужного. Там випили і закусили з червоними підстаршинами. Розмовлялось багато. Дивне вражіння, бо всі москалі ніби духом з часу царату, ніхто з них комуною не захоплювався, навіть ненависть до комуни пробивалась, однак ці люди в своїй азійській пасивності робили те, що їм політруки і комуністи казали.