Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/173

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Я міг би тих червоних однієї ночі вирізати, але вони, видно, знали про нас, не стереглись навіть, тому я їм дав спокій, І особливо з огляду на закоханого начальника дивізійних звідунів, по їхньому „развєдки“. Коней нам не треба, бо акція з Польщі не вийде хіба підчас зими. Я все-таки був обережний, козаків держав разом. Селяни збирали і приносили нам їжу. Кілька разів виходили ми в ліс під Монастирком, то в ліски і хутори під Стасьовим Майданом. Там я та Ковбасюк, щоб козаки не нудьгували, оповідав про речі, яких козаки не знали, а які були для них цікаві: з історії України, про москалів, поляків, жидів. Вечорами козаки, зорганізовані Ковбасюком в добрий хор, співали. Завелись балалайки, гітари, мандоліни, і була добра гармонія. Нераз вечорами сходились до нас дівчата і молодиці з якими козаки танцювали.

Був ясний, морозний день 1-шого листопада. Ще снігу не було. Заходять до нас чугки, що де не була червона кіннота по селах, що не робила, — все кинула (навіть забитих смалених кабанів у селян) і вся на тривогу десь виїхала на захід. Що могло статись? Невже справджується казка про війну поляків з большевиками з причини неплачення червоними полякам контрибуції? Проходить день, другий в непевності. Чуємо, що під містом Деражньою була якась поважніша сутичка й черювнх хтось розбив. На другий день