близько, що було видно риси їх облич. Одна — друга сальви й посипались вбиті й ранені, Падає також кілька коней. Решта червоних вершників завернула до втечі. Мої козаки добігають до забитих і ранених, забирають зброю й дострілюють ранених, які пробували ще боронитись із револьверів. Я лаю своїх за цей вчинок, бо мені був потрібний бодай один червоний для допиту. З забитих коней козаки поздіймали сідла й принесли їх до куреня з вуликами. З забраних документів бачу, що большевики належать до охоронного літинського батальйону й до повітової черезвичайки.
Я знаю, що цієї короткої научки для большевиків мало: ще буде пробувати робити наступ большевицька піхота. Праворуч від нас, за широкою долиною, є поруби з корчами і малий грабовий лісок. Залишаю одну чоту, що вже билася, на старих становищах, а півтори сотні, з 90 козаків із ручними кулеметами беру з собою до грабового ліска. Коли совітська піхота почне наступ із с. Літинки на сади, де була сутичка з їх кіннотою, тоді я цілою силою вискочу з ліса на ліве крило червоної піхоти, яку спереду буде вязати моя чета з 30-х козаків.
Зайняли ми становища. На наступ ждемо цілу годину. Невже червоні роздумалися? Вони знали наш звичай, що по сутичці ми негайно відходили. Це тому, щоб не прибуло більшої сили, але тепер
