тієї сили не було, бо червона піхота та кіннота ліквідує десь на північнім сході ген. Тютюнника і полк. Палія. Тому я можу позволити собі на кращу тріпачку большевикам, хоча вони мають 250 піших і 60 кінних з 4-ма „Максімами“. Бачимо нарешті червоні стежі, які підходять обережно в напрямку пасік. Моя чота не стріляє до стеж, а підпускає їх до забитих коней. За стежами з галасом і командами: „лєвєй, правєй, впєрьод“ сунеться лава піхоти по снігу і тягне за собою кулемети. Мої козаки з чолової чоти стріляють, а я причаївся в ліску в поготівлі. Кінних большевиків не видно. Їх, як пізніше виявилось, совітський комендант післав обійти наше ліве крило. Значить, дався вивести в поле, бо зігнорував своє ліве крило, на яке ми хутко впадемо.
Вже почалась стрілянина крісова та кулеметна. Бачу, що моя чота відійшла за другу загороду. Червона піхота в одній лаві рівняється з грабовим ліском. Хіба большевики не лишили собі резерви і все дали до першої лінії? Так, не видно другої лави. Значить наше завдання цілком легке. Даю наказ як мога швидше, бігти з грабника в атаку без крику. Ми були так певні перемоги, що в ліску поскидали із себе теплу одежу, тому можемо хутко бігти. Червоні відразу почали втікати; чимало з них уже падає від багнетів, револьверів і ручних гранат. Здобуваємо 2 важкі кулемети і
