Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/185

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вечора, міг ген. Тютюнник із цілим своїм військом відходити величезними лісами до польського кордону. Змученій вдень совітській кінноті не треба було давати відпочинку вночі, а нічними нападами забирати коні, зброю, муніцію. Тепер вільно вже критично осудити справу Базару — рік-річно обходимо свято поляглих під Базаром, — але я не чув, щоб хтось глянув правді в очі та осудив акцію ген. Тютюнника. Тютюнник мав у своїм штабі у Львові й у часі походу агентів Харківської Всеукраїнської Черезвичайки. Вони дурили генерала, що „вся Україна повстане, гарнізон Києва піддасться без бою, а тов. Затонський стане премієром українського уряду...“. Листи тов. Затонського були представлені Тютюнникові й той вірив... і пішов по славу всенаціонального героя. Та мало ще було Тютюнникові гіркого досвіду під Базаром: він вірив „ українським самостійникам“ (з-під прапору ҐПУ, в 1922 р.) з Великої України, ще раз пішов туди, щоб покінчити трагічно.

Почався місяць грудень. Між повстанцями діється щось зле, бо де ми не зявимось, вечором, а найпізніше на другий день, зявляється большевицька кіннота. Ми заховуємо обережність, але це нам не помагає. Значить, серед нас є хтось, що доносить червоним. Організую добру контракцію і жду.