Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/198

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Десять родин утішилося, коли не стило активного помішника Пилипа. Тому то й лихо було, є і буде в українській землі, де один брат є повстанцем, а другий агентом ворога. Зять повстанець, а тесть їздить на нього з доносами; чоловік прагне своєї держави, а жінка собі комісара сподобала й видає мужа в руки червоних, коли він, ведений тугою, загляне до своєї хати подивитися на своїх дітей. Буває, що батько свідомий українець, а син комсомольцем став. Так було в роки мого бурлакування в Україні; донька мріє про козаччину, своє військо, прапори і свого майбутнього чоловіка — козака, а мати тужить за „матушкою-Росією“. Нема білої Росії, то й червона добра, бо принаймні на благородній мові говорять, а не по-хахлацьки. Всюди бачилося повно підлиз, які за совітські пятаки хапали руку „пана-товариша“, щоб її лизати, а щоб собі сяк-так по рабськи жилося, то рідну матір, брата продадуть.


*

Цілий 1921 рік боротьби з московсько-жидівськими окупантами за нами. Білянс: за минулий рік ми втратили лише кілька осіб убитими й кілька раненими; червоні втрати були незвичайно великі. Ми маємо морально добре почуття, а окупанти пригноблені, — ми здобули життєвий і бойовий досвід, загартували свої характери й тіло, маємо віру, ідею, а червоні лютують і скаженіють у