Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — А може просто агент Чека, пане отамане? — додав суворо Лихо.

 — Я Шепель, але не той, про якого ви думаєте, а його двоюродний брат і ховаюсь тому, що мене хочуть чекісти арештувати —  борониться обвинувачений.

Видно, що хлопчина знову бреше. Онисько Грабарчук і решта його козаків, сильно здивовані, непевні і злі, що їх якийсь звичайний пройдисвіт надув. Відкликаю того псевдо-Шепеля на бік і кажу йому грізно, щоб говорив правду, хто він і звідки, бо наші закони суворі і тверді. Тоді зніяковілий і заляканий тип починає говорити, що він з Брацлавщини. Прикликую Мирона. Лиха, щоб його розпитував, бо ж і мій козак брацлавець. Лихо заганяє „Шепеля“ на слизьке та звертаючись врешті до мене каже, що цей пан не був на Брацлавщині, нікого там не знає і все бреше. Тоді я наказав козакам самозванця обезброїти та звязати йому руки. Мої козаки заберуть його з собою, а по кількох годинах ми знатимемо, що це за птиця. Так і зробили. В наших руках ввечері самозванець признався, що він агент винницької чрезвичайки, та не видавав досі козаків, чекаючи аж їх збереться більше. Тоді, називаючи себе „отаманом Шепелем“ мав їх віддати в руки радянської влади. Після точних допитів, мої козаки повісили того агента на першій гилляці. Не був він перший, не буде і останній.